Впродовж 30 років Німеччина старанно займається сортуванням сміття та практикує роздільний збір відходів. Завдяки цьому країна вважається одним із лідерів та прикладів для інших у сфері відношення до екології і здоров’я людини. Історія створення системи розподілу сміття у державі налічує безліч годин невтомної праці, тому пропонуємо вам про неї дізнатись.
Нині Німеччина вважається справжнім чемпіоном серед Європейських країн, які стали на шлях збереження екології – близько двох третин держава переробляє самостійно, шоста частина експортується до інших країн союзу, а решта йде на спалювання задля вироблення енергії.
Не дивлячись на це, саме Німеччина займає першу позицію із генерації відходів не лише у Європі, а й в усьому світі – у середньому кожен з мешканців ФРН щорічно позбувається понад 600 кг сміття.
На початку 90-х років минулого сторіччя проблема сміття загострилась до великих масштабів: майже всі звалища були переповнені, сміттєспалювальні установки не справлялися з обсягами та виявилися небезпечними не лише для екологій, а й для населення. Більш за все ускладнювало проблему збільшення рівню відходів упаковки – найбільшого виду побутових відходів. На той момент обсяг становив близько 13,1 млн тонн одноразових упаковок та понад 15,3 млн тонн упаковок в цілому.
Введення нових, економічно ефективних та безпечних заходів стосовно поведінки з відходами та повернення ресурсів у обіг шляхом переробки – стало критично необхідним. Крім того, пріоритетність запобіганню утворення великої кількості сміття була значно вищою за інші у сфері сміттєвої проблеми.
Восени 1990 року була заснована компанія, яка дослівно мала назву – Дуальна система Німеччини “Зелена точка”, як друга система утилізації відходів в межах країни. Доречі, функціонує “Зелена точка” до сьогодні.
Основна ідеологія дуальної системи полягає у розподілі всіх відходів на переробні та непереробні. Спонсують цю систему виробники: робота дуальної системи фінансується за рахунок ліцензійних зборів, що розраховуються за встановленими урядом тарифами та залежать від кількості використаного матеріалу упаковки разом з її вагою.
На споживачів було покладено обов’язок сортувати власні відходи шляхом складання в різні контейнери, в яких окремо збиралися: пластик, паперова і металева упаковки, скло, органіка, небезпечні для екології відходи, електроприлади, взуття разом із одягом, а решта потрапляла у бак для відходів змішаного типу.
Що стосовно виробників – у 91-му році законодавчо було запроваджено РОП (розширена відповідальність виробників), як інструмент економіки. З того часу обов’язків у виробників продукції стає більше:
- утилізація вироблених ними товарів після втрати потрібних властивостей;
- запобігання утворенню великої кількості нових відходів.
Доречі, крім того, що сортувати та збирати сміття роздільно, є обов’язковим етапом на законодавчому рівні, це ще й вигідно – оплата здіймається лише за вивезення змішаних відходів, а вторинна сировина вивозиться безкоштовно.
За допомогою сучасного обладнання, після потрапляння вторинної сировини до оператора дуальної системи, на спеціальних сортувальних станціях шлях відходів складається таким чином:
- поділ за відповідними фракціями;
- етап пресування;
- подальше транспортування на переробні підприємства.
Біч о біч із дуальною системою з 2003 року в Німеччині запроваджено систему заставної тари: при купівлі напоїв у магазині, покупці одразу сплачують заставну вартість, повернути яку можливо лише здавши тару через спеціальні автомати, які знаходяться майже у кожній крамниці. Скляні, деякі пластикові пляшки та алюмінієві банки – всі вони відносяться до заставної тари, і, в свою чергу, поділяються на одноразові та багаторазові, як зазначено на упаковці.
Досягнення Німеччини завдяки цим системам та майбутні заплановані зміни
Звісно, кожні методи мають своїх прихильників та навпаки, але, не дивлячись на критику, багато експертів визначають успішність у їх застосуванні. Федеральне відомство з охорони навколишнього середовища у Німеччині повідомило, що впродовж 2018 року країною було утворено 18,9 млн тонн відходів упаковок, з яких переробки зазнали цілих 69%.
До матеріалів з високими показниками утилізації належать:
- 91,9% – сталь;
- 87,7% – картон та папір;
- 83% – скло.
Але статистика щодо пластикової упаковки лишається невтішною, відсоток її переробки становить 47,1.
Використовуючи різні методи влада держави закликає переробників поквапитися зі збільшенням цього показника: 01.01.1991 року чинності набрав закон про пакування, в якому зазначено, що до 2022 року нормативи утилізації для пластикового пакування мають сягати не менше, ніж 63%
На жаль, у зв’язку з пандемією коронавірусу та всесвітнім локдауном, у країні збільшилась кількість відходів упаковки від домогосподарств на 10%. Через те, що магазини були закриті, а ресторани функціонували лише на доставку, зросли обсяги онлайн-покупок та готової їжі в одноразовій пластиковій упаковці, а напої купувалися “із собою”.
Не дивлячись на це, вже з липня 2021 року у ФРН було введено заборону на низку одноразових виробів із пластику. Під неї потрапили:
- одноразовий посуд зі звичайного та біо пластику;
- трубочки для напоїв;
- одноразові склянки;
- контейнери зі спіненого полістиролу;
- ватні палички.
Ці обмеження було впроваджено відповідно до ухваленої у 2019 році директиви по боротьбі з пластиком у Євросоюзі.
Також деякий час тому були внесені правки до закону, який відповідає за пакування. Вони передбачають створення фінансових та економічних стимулів для виробників тих упаковох, які належать переробці, а прийняті були для заохочення використання вторинних матеріалів та використання багаторазових упаковок. В рамках розширеної відповідальності ці нововведення стосуються дистриб’юторів. виробників та продавців.
Незважаючи на важкі часи та певні труднощі, які виникають у геометричній прогресії, Німеччина впевнено стоїть на шляху розвитку переробки і утилізації відходів, а інші країни мають гарний приклад успішного розвитку.